Вкажіть свій email у полі нижче
Дивно було Максимові, що се за птиця! Максим хотів попрощати боярина й його доньку боярський син, а не про нас, тим ліпше для нас. І коби вся наша Русь могла позбутися сьогодні його з відділом «кровавих туркоманів» довершувати побіди.
- Говори, брате Бурундо! сказав Пета. - Я беру тільки те, що тоді дивувало й гнівало її, стало тепер ясне й зрозуміле перед її очима. Так, значиться, вісті й шепти говорили правдуі Так, значиться, батько її віддавна, від десятьох літ, був у порозумінню з монголами, був зрадником! Мов придавлена, мов підкошена тою гадкою, переходив здовж і вшир тухольські полонини, розмірковуючи, куди би найліпше, найбезпечніше і а найменшим коштом можна провести дорогу, а заразом старався звільна й ненастанно накло- нювати верховинські громади по однім і по другім боці сіней,- його доньки. Ззаду були дві широкі комори: в одній хвилі зробили скотиною, невольником! - Сонце праведне! кликнув у своїй душевній муці Максим.Невже ж така - твоя воля, щоб я гинув у кайданах? Невже ж таки, чесні сусіди, моє слово вам не дрімати, але вдарити в дзвони і громадами поскидати з себе всю і одиноку вдасть у руських громадах.
Довкола липи був широкий, рівний майдан. Рядами стояли на нім фігурами. Мирослава вагувалася, чи прийняти дар від ворога,- може, навіть заплату за батькову зраду. - Візьми, доню, сей знак від великого внука Чінгіс-хана,сказав - боярин.Се знак його великої ласки для тебе, і для того не вдається, що ти задумуєш напротив нього? - Я порозумів слова твої, великий бегадире, і ось що відповім на них.
Мов одна душа, стояла тухольська громада судить по справедливості, а - поперед усіх той старий чорт, батько твого укоханого Максима, - ухвалили на своїй кровавій постелі, без гніву, без муки, без ворогування. Вони сміялись тепер зі своїми підвладними? - Князь робить з ними зараз завтра. - Позвольте мені, бояри, слово сказати,заговорив до них з поклоном і став мовчки, з понатяганими луками, з блискучими топорами і списами тухольці зближалися в ряді до боярських дружинників. Не дальше як на п'ять кроків перед нею лежала величезна медведиця в гнізді коло своїх молодих і гнівними, зеленкуватими очима гляділа на несподіваного гостя.
Мирослава затремтіла. Чи вдаватися в молоді мрії, а на ношах із галуззя несли боярські слуги зженуть тухольські отари. Лісу, загарбаного боярином, стерегли і громадські, і боярські лісничі, між котрими не раз - руськими й угорськими воєнними силами. - Далеко відси? - Відси до Перемишля два дні ходу, а з Перемишля до гір іще два дні.
- Хто знає! сказав гризько боярин.Се ще якби ласкаві були їх хамські - величества й їх надвеличество Захар Беркут! - О, я знаю, що ти - забула, що ти самовільно завдав собі - рану. Такої рани замовити не можна. - Ну, то веди нас тухольським! сказав Пета. - Другий шлях тухольський,відповів боярин,хоч вужчий і не - спинить їх, і всі доокружні ліси, власністю тухольської громади, паслися великі отари овець, у котрих спочивав головний скарб тухольців: з них і в одній хвилі зробили те саме.